ЛІЦЕНЗІЯ (лат. licentia — свобода, право) — дозвіл, виданий державними органами фізичним та юридичним особам на здійснення певного виду діяльності, у т.ч. зовнішньоторговельної з експорту та імпорту ЛП, об’єктів інтелектуальної власності (див. Інтелектуальна власність), необхідних для виробництва чи використання комерційної чи іншої інформації протягом певного строку. Л. — документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом певного строку за умови виконання ліцензійних умов. У межах зовнішньоторговельної Л. розрізняють генеральну (дозвіл на експорт та імпорт ЛП здебільшого до 1 року), разову (дозвіл на експорт та імпорт товарів на окрему торговельну угоду чи поставку, що надається на необхідний для їх завершення термін — не більше 1 року), разову (дозвіл на експорт та імпорт товарів). Підставою для видачі Л. на виробництво ЛП (в умовах промислового чи аптечного виготовлення) є наявність ліцензійних умов — відповідної матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, а також умов щодо контролю за якістю ЛП, які будуть вироблятися та реалізовуватися. Оптова та роздрібна реалізація ЛП на території України здійснюється підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами) та громадянами (фізичними особами) на підставі Л., яка видається в порядку, встановленому КМУ. Суб’єкт господарювання зобов’язаний здійснювати діяльність згідно з вимогами ліцензійних умов, затверджених для певного виду діяльності. Ліцензійні умови — це нормативно-правовий акт, який встановлює кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші спеціальні вимоги, що є обов’язковими для здійснення певного виду діяльності. Для здійснення виробництва та реалізації ЛП, діяльності, пов’язаної з обігом наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів, переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів необхідне обов’язкове одержання ліцензії. Поняття Л. тісно пов’язане з такими термінами, як ліцензування, ліцензіат та ін. Під ліцензуванням розуміють видачу, переоформлення та анулювання Л., видачу дублікатів Л., ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видачу розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Ліцензіат — це суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, а саме: промислове виробництво та приготування ліків в аптеці, оптова та роздрібна реалізація (торгівля) ліків. Орган ліцензування — орган виконавчої влади, визначений КМУ, або спеціально уповноважений виконавчий орган для ліцензування певних видів господарської діяльності. У сфері обігу ЛП, наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів органом ліцензування є Державна служба лікарських засобів та медичних виробів МОЗ України. Законодавством України визначений також спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, яким є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.
У сучасних умовах винаходи на нові технології, продукти, промислові зразки, корисні моделі, як правило, патентуються. Таким чином, патентовласнику надаються права на їх використання. Л. на передачу прав на використання патенту без відповідного ноу-хау називається патентною Л. Л. на використання ноу-хау без патентів на винахід — безпатентні Л. За характером та обсягом прав, які надаються ліцензіату на використання технології чи продукту, Л. поділяються на прості (не виключні), виключні та повні. Виключна Л. передбачає монопольне право ліцензіата використовувати винахід, технологію та відмову ліцензіара від самостійного використання запатентованих винаходів або ноу-хау та їх продаж на певній території. Повна Л. надає ліцензіату виключне право на використання патенту без обмеження території на весь строк його дії. На відміну від продажу патенту, який означає зміну патентовласника з переходом до нового патентовласника усіх прав, які випливають із патенту, з продажем повної Л. патентовласник залишається попереднім. За умовами надання та використання Л. можуть бути «чистими», супутніми, зворотними, перехресними, примусовими, відкритими, обов’язковими та субліцензіями. Л. вважається «чистою», якщо передача прав на використання об’єкта проводиться у межах самостійного ліцензійного договору, а не у складі інших торгових справ. Супутня Л. передбачає передачу прав на використання технології у складі інших комерційних справ: на постачання обладнання, послуги на зразок інжинірингу тощо. Зворотна Л. передбачає надання ліцензіару прав на використання об’єкта техніки та технології, розроблених на основі знань, початково отриманих за основним ліцензійним договором. Перехресна Л. (крос-ліцензія) є взаємним наданням виключних прав різними патентовласниками в тих випадках, коли вони не можуть здійснювати свою виробничу або комерційну діяльність, не порушуючи права один одного. Примусова Л. — така, що видається зацікавленій особі на використання прав на об’єкти промислової власності у разі тривалого невикористання або відмови використання патентовласником своєї розробки, напр., якщо об’єктом розробки є новий ефективний ЛП, в якому виникає гостра потреба, але патентовласник не бажає жодним чином здійснювати впровадження розробки (ні у власному виробництві, ні продавати ліцензію). У цьому разі державним відповідним органом приймається рішення про видачу примусової Л. Цим самим органом встановлюються вимоги щодо використання патенту та розмір ліцензійної винагороди, яка має бути не нижчою за ринкову ціну Л. Відкрита Л. може бути представлена на підставі офіційної заяви патентовласника про готовність продати свою розробку будь-якій зацікавленій особі. Субліцензія — надання ліцензіатом прав на використання об’єкта промислової власності третій особі при згоді ліцензіара. На відміну від Л. дозволу, яка видається компетентними державними органами на здійснення певного виду діяльності чи окремих операцій і яка є адміністративним актом державного регулювання підприємницької діяльності, надання Л. на об’єкт промислової власності є комерційною операцією, яка оформлюється у вигляді ліцензійного договору. Класифікація можливих ліцензійних договорів проводиться за предметами Л., видами Л., обсягом прав, що передаються, способами охорони предметів Л., взаємними відносинами партнерів, стадіями комерціалізації. Ліцензійні договори за досвідом міжнародної торгівлі Л. зазвичай містять такі розділи: предмет договору, технічну документацію, гарантії та відповідальність, умови платежів, технічної допомоги, розміри зборів та податків, конфіденційність інформації, рекламу, інформацію та звітність, технічне удосконалення і патенти; захист патентних наслідків припинення дії договору; форс-мажорні обставини; арбітраж та інші вимоги.
Дахно І.І. Право інтелектуальної власності. — К., 2002; Евдокимова В.Н. Практика регистрации лицензионных договоров // Пат. информация. — 1995. — № 6; Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.07.2000 р. // Юридичні аспекти. — Х., 2004; Наказ Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва МОЗ України «Про затвердження ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами» від 12.01.2001 р. № 3/8; Gordon V. Smith, Russell Z. Parr. Intellectual Property: Licensing and Joint Venture Profit Strategies and Edition. — New York, 1998; Mayeres H., Brunsiold B. Drafting Patent License Agreements. — Washington, 1991.